З 2002 року торговельні марки з назвою CRICOVA в Україні реєструвались не на молдовський винзавод Combinatul de Vinuri «CRICOVA», а на фізичну особу — з дозволу самого заводу й «з наступною уступкою прав». Права так і не перейшли. За ці роки завод програв позов про недійсність свідоцтв, програв у двох інстанціях позов про «припинення права власності», а 16 вересня 2026 року Верховний Суд повернув справу на новий розгляд — і сформулював важливу позицію про те, як узагалі можна припинити чужі права на торговельну марку.

Як усе починалось

Завод — власник торговельних марок у Республіці Молдова, правова охорона яким, за встановленими судами обставинами, надана починаючи з 18.03.1993. В Україні дві перші заявки на позначення CRICOVA подано 02.09.2002 — на ім'я фізичної особи (у судових рішеннях — ОСОБА_1). Свідоцтва № 31977 і № 31978 видано 15.05.2003 для товарів 33 і послуг 35 класів.

Підставою став інформаційний лист заводу від 02.10.2002 № 17/772, адресований начальнику відділу кваліфікаційної експертизи знаків для товарів і послуг тодішнього ДП «Український інститут промислової власності». У ньому завод «доручає і дозволяє зареєструвати знак для товарів і послуг «CRICOVA» на території України» на ім'я цієї особи «з наступною уступкою прав» заводу. Лист підписав лише генеральний директор заводу.

13.12.2007 завод уклав ексклюзивну дистриб'юторську угоду № 22-V з ТОВ «Укрімпорт KV» і додаткову угоду № 01 до неї. У пункті 2(d) додаткової угоди записано, що ОСОБА_1 як голова ради директорів ТОВ, від імені ТОВ «та у якості та від імені фізичної особи» забезпечить уступку заводу всіх прав на знаки CRICOVA, зареєстровані на його ім'я, — за першою вимогою, але не пізніше закінчення строку дії угоди. І за умови, що завод компенсує йому всі підтверджені витрати на реєстрацію та уступку.

Протягом 2012–2019 років на ту саму особу зареєстровано ще шість свідоцтв із назвою CRICOVA, усі для 33 класу. 23.06.2016 завод письмово вимагав уступки прав. Уступки так і не відбулось.

Вісім свідоцтв на CRICOVA за даними державного реєстру

Перший позов: визнати свідоцтва недійсними

Спершу дев'ять місяців з'ясовували, який суд узагалі має розглядати спір. Господарський суд міста Києва ухвалою від 16.03.2021 у справі № 910/3597/21 відмовив у відкритті провадження, вказавши, що спір належить до цивільної юрисдикції. Приморський районний суд м. Одеси ухвалою від 26.05.2021 теж відмовив — на тій підставі, що спір господарський. Лише Одеський апеляційний суд постановою від 22.12.2021 визначив, що справу розглядає загальний суд у цивільному порядку, бо власником свідоцтв є саме фізична особа. Провадження відкрили 24.06.2022.

У справі № 522/7802/21 завод просив визнати недійсними всі вісім свідоцтв. Головна підстава — стаття 6septies Паризької конвенції про охорону промислової власності: якщо агент чи представник власника знака в одній країні Союзу без його дозволу реєструє знак на себе, власник може вимагати скасування чи переоформлення реєстрації. Завод доводив, що ТОВ «Укрімпорт KV» було його комерційним агентом. Друга підстава — пункт 4 статті 19 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» (далі — Закон), доданий Законом України від 21.07.2020 № 815-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення охорони і захисту прав на торговельні марки і промислові зразки та боротьби з патентними зловживаннями»: власник торговельної марки в іноземній державі може вимагати визнання свідоцтва недійсним або передання йому прав, якщо права в Україні без його дозволу набув його агент чи представник.

Рішенням від 27.06.2023 Приморський районний суд м. Одеси в позові відмовив. Суд встановив:

• реєстрацію здійснено з письмового дозволу самого заводу — отже, умова «без дозволу власника» не виконується;
• торгово-посередницькі відносини склались між заводом і ТОВ «Укрімпорт KV», а свідоцтва належать фізичній особі, яка діяла як посадова особа ТОВ, а не від власного імені; дистриб'юторського договору безпосередньо з нею завод не надав;
• перші два свідоцтва видано у 2003 році, задовго до дистриб'юторської угоди 2007 року;
• пункт 4 статті 19 Закону до цих свідоцтв не застосовується: відповідність торговельної марки умовам реєстрації визначається за законодавством, що діяло на дату подання заявки, а ця норма з'явилась лише у 2020 році;
• жодна з міжнародних реєстрацій заводу, на які він посилався, не поширюється на територію України.

Рішення набрало законної сили 17.08.2023 — так зазначено в рішенні суду в наступній справі.

Другий позов: «припинити право власності»

У лютому 2024 року завод подав новий позов — справа № 522/3068/24. Вимога звучала так: припинити право власності відповідача на права інтелектуальної власності на торговельні марки з найменуванням CRICOVA за всіма вісьмома свідоцтвами. Підстава — лист 2002 року і додаткова угода 2007 року, які відповідач не виконав.

Рішенням від 02.10.2024 Приморський районний суд м. Одеси відмовив з кількох самостійних причин:

• лист 2002 року — це односторонній правочин заводу: його підписав лише директор заводу, адресований він відділу експертизи, а не відповідачу, і доказів згоди відповідача взяти на себе обов'язок уступки немає;
• додаткову угоду 2007 року підписали лише уповноважені представники двох юридичних осіб; підпису відповідача як фізичної особи на ній немає, його ім'я не зазначено серед сторін, а за статтею 511 Цивільного кодексу України зобов'язання не створює обов'язку для третьої особи;
• уступка за угодою мала відбутись за умови компенсації заводом усіх витрат, а доказів такої компенсації в матеріалах справи немає;
• за статтею 419 Цивільного кодексу України право інтелектуальної власності та право власності на річ не залежать одне від одного, тож вимога про «припинення права власності на право інтелектуальної власності» не передбачена ні законом, ні договором.

З заводу стягнуто на користь відповідача 25 000 грн витрат на правничу допомогу — із заявлених 168 744 грн.

Одеський апеляційний суд постановою від 11.06.2025 рішення змінив: виключив з мотивувальної частини висновок про недоведеність вимог і залишив одну підставу відмови — неналежний спосіб захисту. На думку апеляції, це самостійна підстава, яка не потребує з'ясовувати, доведені вимоги чи ні. Частину про судові витрати завод в апеляції не оскаржував.

Що сказав Верховний Суд

Постановою від 16.09.2026 Верховний Суд касаційну скаргу задовольнив частково: постанову апеляційного суду скасував, справу передав на новий розгляд до апеляційного суду. Мотиви варто прочитати уважно, бо вони стосуються не лише CRICOVA.

По-перше, за розділом V Закону права інтелектуальної власності на торговельну марку можуть бути припинені виключно шляхом припинення дії свідоцтва або визнання його недійсним. Підстави припинення дії свідоцтва чітко визначені у статті 18 Закону і не передбачають припинення через невиконання умов договору.

По-друге, цю спеціальну процедуру не можна обійти, просто переформулювавши вимогу на «припинення правовідношення»: інакше загальна норма статті 16 Цивільного кодексу України використовувалась би для обходу спеціальної. Якщо мета позивача — позбавити відповідача правової охорони торговельної марки, абстрактне «припинення правовідношення» не замінює спеціальної вимоги про припинення дії свідоцтва.

По-третє — і саме тому справу повернули, — якщо позивач прагне припинити конкретне існуюче правовідношення між ним і відповідачем, пов'язане з використанням чи розпорядженням торговельною маркою, пункт 7 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України може бути самостійною підставою. За умови, що таке правовідношення справді існує і його припинення дає потрібний правовий результат.

Апеляційний суд, за висновком Верховного Суду, цього не з'ясував: яке саме правовідношення існує, між ким, яка підстава його виникнення, яке право позивача порушено, що є підставою припинення, чи не встановлює спеціальний закон інший спосіб і чи призведе рішення до відновлення порушеного права.

Чого Верховний Суд не вирішував

Постанова не відповідає на питання, кому мають належати торговельні марки CRICOVA. Верховний Суд не оцінював ні підписи на додатковій угоді, ні умову про компенсацію витрат, ні зміст листа 2002 року — встановлення фактів не належить до його повноважень.

Прямої відповіді немає й на суперечку про формулювання вимоги. Позивач просив припинити саме «право власності», УКРНОІВІ у відзиві наполягав, що закон чітко розділяє право власності і право інтелектуальної власності, перша інстанція відповіла на це статтею 419 Цивільного кодексу України. Верховний Суд у своїх мотивах говорить про «правовідношення» і правову охорону торговельної марки, але формулювання «право власності» окремо не оцінює.

Заяви відповідача й ТОВ про пропуск позовної давності — вони посилались на те, що завод знав про порушення щонайменше з 23.06.2016, — ні суд першої інстанції у 2024 році, ні суд у 2023 році по суті не розглядали, бо відмовили з інших підстав.

Що в реєстрі зараз

Станом на 23.09.2026 усі вісім свідоцтв у державному реєстрі належать тій самій фізичній особі. Свідоцтва № 31977 і № 31978 продовжено 19.01.2024 — до 02.09.2032, тобто вже під час спору, за кілька тижнів до другого позову. Свідоцтво № 214944 продовжено 20.03.2025 — до 20.02.2035. Дію трьох свідоцтв — № 215574, № 215575 і № 215576 — припинено з 12.03.2025 через несплату збору за продовження.

Що з цього виносити

Реєструйте торговельну марку на себе. Будь-яка схема «зареєструй на себе, потім передаси» перетворює майбутню передачу на обіцянку, а обіцянку — на спір. Тут перша письмова вимога датована 2016 роком, а суди тривають з 2021-го.

Лист до відомства — не договір. Суд розцінив дозвіл 2002 року як односторонній правочин заводу, який не створює обов'язків для людини, на чиє ім'я йде реєстрація. Зобов'язання передати права має бути в договорі саме з цією людиною і з її підписом.

Директор дистриб'ютора і дистриб'ютор — різні особи. Угоду підписали дві юридичні особи, а свідоцтва належать фізичній. Суди двічі на цьому наголосили, і з цієї ж причини не спрацював механізм захисту від агента, що зареєстрував чужу торговельну марку.

Умова, яку не можна довести, блокує все. Уступка залежала від компенсації витрат, а доказів компенсації в справі немає. Якщо така умова потрібна — з конкретною сумою, строком і способом розрахунку.

Спосіб захисту треба обирати до позову, а не після. Вимога про «припинення права власності» не пройшла дві інстанції, а «припинення правовідношення», за позицією Верховного Суду, можливе лише тоді, коли таке правовідношення справді існує і суд його встановить.

Як цього уникнути

Якщо торговельна марка вже зареєстрована не на того, хто насправді веде бізнес, — на засновника, директора, дистриб'ютора чи агентство, — передати права можна за договором, поки відносини добрі. Як оформити передачу прав на торговельну марку. А якщо ви лише плануєте реєстрацію — перевірте назву і подавайте заявку на того, кому торговельна марка має належати.

Читайте також